Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Віктор Важдаєв

Як селянин правди шукав

Як селянин правди шукав

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – М.Майофіс

Як селянин правди шукав

Жив колись на світі багатий і могутній граф. Комори в його замку були повні скарбів, а скрині з грошима стояли в ряд, як солдати. І всі були доверху наповнені золотими монетами. От скільки багатства було в цього графа!

Замок його стояв на високому пагорбі, оточений неприступними стінами з вежами по кутах. Його оперізував глибокий рів, наповнений водою.

Лютий був граф і норовливий.

— Мої комори набиті золотом, а мій замок вищий за усі замки нашого королівства, — говорив граф. — Отже я — з усіх графів найперший граф, і все, чого не забажаю, має тут же виконуватися!

Як селянин правди шукав

Якось граф об'їжджав свої володіння і побачив неподалік на пагорбі невеличкий хутір. Потопаючи в зелені стояв маленький селянський будиночок, а біля нього і скотарня, і повітка, і криниця... Не поспішаючи, оглянув граф усе: будиночок, сіно, складене в стіг, курей та гусей, що паслися у дворі, і навіть жовту веселу огорожу.

— Ач який гарний хутірець! — сказав граф і під'їхав на своєму баскому коні до самого будинку, де у дверях його зустрів господар.

— Послухай-но, — сказав граф,— чи не продаси ти мені свій хутір? Він мені сподобався!

— Ах, ваша милосте! — відповів селянин. — Вже вибачайте, але зробити цього я не можу. Тут жили мої батьки. Тут жили батьки моїх батьків, жили прадіди і прапрадіди. Тут і я хочу дожити свого віку, і тут мають жити мої діти і діти моїх дітей. То скажіть на милість, як я можу продати наш будинок?!

— Ах ти, зухвалий хлопе! — закричав граф: так йому закортіло отримати цей хутір. — Та як ти смієш сперечатися зі мною, зі шляхетним  ясновельможним графом! Даю тобі строку до ранку: не виконаєш мого бажання, поплатишся! — пригрозив граф, розвернув коня і поскакав геть.

Як селянин правди шукав

Наступного ранку, тільки-но здійнялася зоря, граф знову прискакав до селянина і ще здалеку нетерпляче прокричав:

— Ну як, селюче, одумався? Продаси мені дім?

У відповідь селянин чемно вклонився і проказав:

— Я ще вчора відповів, ваша милосте: будинок цей не продається.

— Не продається! — посміхнувся граф. — Ну, тоді знай, що я отримаю його даром!..

І в гніві, хльостаючи коня батогом, щодуху помчав до суддів.

Знали судді, що граф багатий і знатний. Схилилися перед ним до самої землі: мовляв, не можемо ми у ваші графські очі своїми простими нешляхетними очима дивитися! Не можемо і не сміємо!

Але граф гримнув на них:

— Не до лестощів мені зараз! — і розповів, як усе було та чого він хоче.

— Це справа пуста! — сказали судді. — Ми її швидко владнаємо.

Викликали селянина і ну лякати:

— Ти що ж це, дурню, впираєшся? Тобі граф пропонує гроші, а ти відмовляєшся. Дивись! Поки не пізно, погоджуйся.

— Як же я погоджуся, — каже селянин, — коли в цьому будинку жили мої батьки і батьки моїх батьків, жили прадіди і прапрадіди, і я тут живу і хочу доживати свого віку, і діти мої мають тут жити, і діти моїх дітей. Ну, скажіть на милість, судді, вчені люди, як я можу наш будинок продати!

Як селянин правди шукав

— Ну, — сказали судді, — коли ти, селюче, розуму позбувся і з самим ясновельможним графом сперечаєшся, доведеться тобі з ним судитися! Якщо граф забажає, будинок у тебе і так заберуть. А самого втришия проженуть. Графові найдорожче за все справедливість, і наказав він нам вирішити справу по совісті. От ми і розбиратимемо твою тяжбу з графом.

— Яка там справа? — сказав селянин. — Мені з графом судитися нема з-за чого: у нього свій будинок, у мене свій. Але якщо іншого виходу немає, то вирішуйте справу по справедливості.

Взялися судді судити. День судять, два судять, тиждень пройшов, а вони все судять. Графу добре, він замість себе слугу прислав, той у суді за нього розпинається, розмовляє, рота не закриває, а от селянину як? У нього господарство на руках — землю орати треба, дров привезти треба, коней треба кувати, за всім сам дивись, своїми руками роби. Схуд селянин, спохмурнів, але не поступається, міцно тримається.

Тут йому судді і кажуть:

— Ми тебе стільки днів судимо, твою справу по справедливості вирішуємо, ти зобов'язаний за наш суд заплатити, скільки належить.

Як селянин правди шукав

— Як же мені заплатити? — сказав селянин. Немає в мене грошей, та й судити мене я не просив.

А в цей час графський слуга подає суддям мішок з грошима і каже:

— Це вам за те, що ви стільки днів і так справедливо судите.

Тож присудили судді хутір графові. А самого селянина ухвалили вислати геть: йди, куди хочеш. А не хочеш — все одно йди.

Тоді селянин їм дорікнув:

— Ех, судді, судді, — сказав він, — видно, що на землі немає більше справедливості, коли ви так вирішили! Але може, там, на небі, є суддя, який з вас сповна стягне?

Засміялися судді, а найстарший сказав:

— Що ти верзеш, селюче! Яка ще там, на небі, справедливість?! Справедливість давним-давно померла!

— Ах, он воно як! — сказав селянин. — Подумати тільки, бач, горе яке, була справедливість і немає її!

— Іди, йди! — сказали судді. — Та поквапся, забирайся з хати, а то в ясновельможного графа терпіння кінчається!

Нічого їм не відповів селянин. І пішов геть. Та тільки не до дому свого, а зовсім в інший бік — прямісінько у місто, де жив король і недалеко від палацу стояла найбільша в державі церква, а біля церкви — маленький будиночок, всього з одним віконцем. От у це віконечко і постукав селянин, тому що в будиночку жив той, хто був йому потрібен більше за всіх — дзвонар.

— Добридень, дзвонарю! — сказав йому селянин і вклонився.

— Дорого здоров'я! — відповідав той. — Яка радість змусила тебе постукати у моє вікно? Може, ти сина одружуєш, або дочку заміж віддаєш і хочеш, щоб я весело задзвонив до весілля?

Селянин похитав головою і відповів із сумом:

— Ні, друже, не радість привела мене до тебе, а печаль!

І розповів йому, як усе було.

— Залишилося в мене трохи грошей, — сказав селянин, — візьми їх, а натомість зроби мені милість: задзвони в усі дзвони. Та дзвони так, ніби померла найважливіша особа в державі. Дзвони, дзвонарю, відхідну по Справедливості!

Як селянин правди шукав

Як ударив дзвонар у дзвони, великі, середні, малі, маленькі!..

— Бомм! Бомм! Бом! Бом! Бом! —загули дзвони, залилися, заплакали, застогнали на все місто, на всю округу, на все королівство.

Люди на вулицях зупинилися, а хто був у будинках — повискакували назовні.

— Що сталося? Хто помер? Кого ховають?

І ніхто не знає, хто помер, кого ховають.

А дзвонар усе дзвонить, і гудуть дзвони, стогнуть, плачуть...

Побігли люди по вулицях, прямо до площі.

Сам король почув цей дзвін. Запитує:

— Хто помер, по кому дзвонять?

А міністри тільки розводять руками: мовляв, не знаємо, не відаємо!

Наказав король скорохода до церкви послати і запитати, по кому дзвонять відхідну.

Побіг скороход. А вже на площі народу видимо-невидимо, по всіх вулицях валом валить... Ледве пробився до дзвіниці скороход. Дивиться — назустріч селянин йде.

Як селянин правди шукав

Закричав скороход:

— Кажи швидше, хто помер? Кого ховають?

А селянин відповідає:

— Справедливість померла! От дзвонар відхідну по ній і видзвонює!

Як селянин правди шукав

Зашуміла, загула юрба — дзвонів стало не чути! Он до чого дійшло: розгнівався народ і повалив юрбою через площу, прямо до палацу.

Прибіг скороход до палацу, доповідає:

— Справедливість померла! По ній і дзвонять відхідну! А народ до палацу йде.

Злякався король: що робити, не знає.

А народний гнів все ближче, ближче...

Кинулися міністри зачиняти вікна, двері на засуви замикати.

А головний міністр був розумніший і сказав:

— Тут, ваша величносте, не закриєшся, не відгородишся. І є тільки один спосіб, вибирати не доводиться.

Прошепотів міністр королю на вухо свій хитрий план, і тоді надів король мантію і вийшов з палацу до народу назустріч.

Ніхто й слова сказати не встиг, а король уже говорить:

— Люди добрі! Ваш старий король про все знає! Неправда, що померла Справедливість! Вона тільки спала! І я сам розбуджу її! Таке є моє королівське слово!

І наказав селянининові його хутір повернути, а графа і нечесних суддів покарати.

Після цього люди розійшлися по домівках, селянин до себе поїхав, а король повернувся до палацу царювати.

Як селянин правди шукав

Ну то й що? А нічого!

А Справедливість? Де ж Справедливість?

Отож: чи багато минуло часу, чи мало — тільки страх у короля пройшов. Та й як звали того селянина — ніхто вже не пам'ятав.

І пішло все в королівстві по-старому: король — у палаці, граф — у замку, судді — в суді. А от для Справедливості у них місця так і не знайшлося.

Як селянин правди шукав



Автор: Важдаєв В.; ілюстратор: Майофіс М.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



В моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати й розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились в моїй душі. Я б хотіла, щоб в україномовному дитинстві й моїх дітей також знайшлось місце цим дивовижним книжками. Саме для цього і була зроблена ця сторінка.

Більшість книг в цій збірці - унікальні, майже усі книги перекладені мною особисто, окремі переклади знайдені в букіністичних виданнях.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2017 Валерія Воробйова