Віталій Біанкі

Як муравлик додому поспішав

Переклад українською – Іван Буше
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – М.Чурілов

Виліз Муравлик на березу. Доліз до вершечка, подивився вниз, а там, на землі, його рідний мурашник ледве видно.

Муравлик сів на листочок і думає: «Відпочину трошки – і додому».

Адже в мурашок суворо: тільки сонечко на заході – всі додому біжать. Зайде сонце,– мурашки всі ходи й виходи затулять – і спати. А хто спізнився, той хоч на вулиці ночуй.

Сонце вже до лісу сідало.

Муравлик сидить на листочку і думає:

«Байдуже, встигну: адже донизу швидше».

А листочок був поганий: жовтий, сухий. Дунув вітер і зірвав його з гілки. Летить листочок через ліс, через ріку, через село.

Летить Муравлик на листочку, хитається – ледве живий від страху.

Заніс вітер листочок на луку за селом та там і кинув. Листочок упав на камінь, Муравлик
ноги собі забив. Лежить і думає:

«Бідна моя голівонька. Не добратися мені тепер додому. Місце навколо рівне. Був би здоровий – ураз би добіг, та от біда: ноги болять. Прикро, хоч землю кусай».

Дивиться Муравлик: поряд Гусінь-Землемір лежить. Черв'як черв'яком, тільки спереду –
ніжки і ззаду – ніжки.

Муравлик говорить Землемірові:

– Землеміре, Землеміре, віднеси мене додому! В мене ніжки болять!

– А кусатися не будеш?

– Кусатися не буду.

– Ну, сідай, підвезу.

Муравлик видряпався на спину до Землеміра.

Той зігнувся дугою, задні ноги до передніх приставив, хвіст – до голови. Потім ураз звівся на зріст, та так і ліг на землю палицею. Відміряв на землі, скільки в ньому росту, і знову в дугу скарлючився. Та й і давай, та й давай землю міряти.

Муравлик то до землі летить, то до неба, то вниз головою, то догори.

– Не можу більше! – кричить. – Стій! А то вкушу!

Зупинився Землемір, простягся по землі. Муравлик зліз, ледве віддихався.

Глянув навкруг, бачить: лука спереду, на луці трава скошена лежить. А по луці Павук-Сінокосець крокує: ноги немов ходулі, між ногами голова хитається.

– Павуче, Павуче, віднеси мене додому! У мене ніжки болять.

– Ну що ж, сідай, підвезу.

Довелося Муравлику по павуковій нозі вгору лізти до колін, а з колін униз спускатися на спину: коліна в Сінокосця стирчать вище спини.

Почав Павук свої ходулі переставляти, – одна нога тут, друга там; усі вісім ніг, наче шпиці, в очах у Муравлика замиготіли. А йде Павук не швидко, черевом по землі черкає. Набридла Муравликові така їзда. Мало не вкусив він Павука, та тут, на щастя, вийшли вони на гладеньку стежку.

Зупинився Павук.

– Злазь, – каже. – Ось Попелиця біжить, вона жвавіша за мене.

Зліз Муравлик.

– Попелице, Попелице, віднеси мене додому! В мене ніжки болять.

– Сідай, прокатаю.

Тільки встиг Муравлик видряпатися Попелиці на спину, вона як кинеться бігти! Ноги в неї стрункі, немов у коня. Біжить шестиногий кінь, біжить, не трясе, неначе в повітрі летить.
Умить домчали до картопляного поля.

– А тепер злазь, – каже Попелиця. – Не з моїми ногами по картопляних грядках стрибати. Іншого коня бери.

Довелося злізти. Картоплиння для Муравлика – ліс густий. Тут і зі здоровими ногами –
цілий день бігти. А сонце вже низько.

Раптом чує Муравлик, пищить хтось:

– Ану, Муравлику, лізь до мене на спину, поскачемо.

Обернувся Муравлик – стоїть поряд Жучок-Блошачок, ледве від землі видно.

– Та ти маленький! Тобі мене й не підняти.

– А ти великий! Лізь, кажу.

Сяк-так умостився Муравлик на спині у Блошака. Ледве-ледве ніжки поставив.

– Виліз?

– Ну, виліз.

– А виліз, так тримайся.

Блошачок підібгав під себе товсті задні ніжки, – а вони в нього – як пружинки складні, – і клац! – випростав їх. Зирк, уже він на грядці сидить. Клац! – на другій, клац! – на третій.

Так увесь город і відклацав аж до тину.

Муравлик питає:

– А через тин можеш?

– Через тин не можу: високий дуже. Ти Коника попроси: він може.

– Конику, Конику, віднеси мене додому! В мене ніжки болять.

– Сідай на загривок.

Сів Муравлик Коникові на загривок.

Коник склав свої довгі задні ноги навпіл, потім разом випростав їх і підскочив високо в повітря, як Блошачок. Але тут з тріском розгорнулися в нього за спиною крила, перенесли Коника через тин і тихенько опустили на землю.

– Стоп! – сказав Коник. – Приїхали.

Муравлик дивиться вперед, а там широка річка: рік пливи – не перепливеш.
А сонце чимраз нижче. Коник каже:

– Через ріку й мені не перескочити: надто вже широка. Стривай-но, я Водомірку гукну: буде тобі перевізник.

Зацокотів по-своєму, зирк – біжить по воді човник на ніжках.

Підбіг. Ні, не човник, а Водомїрка-Клоп.

– Водоміре, Водоміре, віднеси мене додому! У мене ніжки болять.

– Гаразд, сідай, перевезу.

Сів Муравлик. Водомір підстрибнув і пішов по воді, немов по суходолу.

А сонце вже зовсім низько.

– Любенький, швидше! – просить Муравлик. – Мене додому не пустять.

– Можна й швидше, – каже Водомір.

Та як припустить! Відштовхнеться, відштовхнеться ніжками – і котить-ковзає по воді, немов по льоду. Швидко на тому березі опинився.

– А по землі не можеш? – питає Муравлик.

– По землі мені важко, ноги не ковзають. Та й попереду ж ліс. Шукай собі іншого коня.

Подивився Муравлик вперед і бачить: стоїть над рікою ліс високий, аж до неба. І сонце за ним уже сховалося. Ні, не потрапити Муравликові додому!

– Дивись, – каже Водомір,– он до тебе й кінь повзе.

Бачить Муравлик: повзе поблизу Хрущ – важкий жук, незграбний жук. Хіба на такому коні далеко заїдеш?

Все-таки послухався Водоміра.

– Хруще, Хруще, віднеси мене додому! В мене ніжки болять.

– А де ти живеш?

– У мурашнику за лісом.

– Далеченько. Ну що з тобою робити? Довезу.

Поліз Муравлик по жорсткому хрущевому боці.

– Сів, чи що?

– Сів.

– А куди сів?

– На спину.

– Ех, недотепо! Лізь на голову.

Виліз Муравлик Хрущеві на голову. І добре, що не залишився на спині: розламав Хрущ спину надвоє, двоє жорстких крилець трохи підняв. Крила в Хруща – неначе двоє перевернутих ночов, а з-під них інші крильця лізуть, розгортаються: тоненькі, прозорі, ширші й довші за верхні.

Почав Жук пихкати, надиматися :

– Ух, ух, ух!

– Дядечку, – просить Муравлик, – швидше! Не відповідає Хрущ, тільки пихкає:

– Ух, ух, ух!

Раптом затріпотіли крильця, запрацювали.

– Жжж! Тут-тук-тук! – знявся Хрущ у повітря. Як корок, викинуло його вітром догори – вище від лісу. Муравлик зверху бачить: сонечко вже краєм землю зачепило. Як помчав Хрущ – у Муравлика навіть дух захопило.

– Жжж! Тут-тук-тук! – летить Жук, свердлить повітря, мов куля.

Промайнув під ним ліс – ї зник. А ось і береза знайома, і мурашник під нею. А над самим вершечком берези вимкнув Хрущ мотор – і геп! – сів на гілку.

– Дядечку, любесенький! – почав благати Муравлик. – А додолу ж мені як? Адже в мене ніжки болять, я собі в'язи скручу.

Склав Жук тоненькі крильця вподовж спини. Зверху жорсткими ночовками прикрив. Кінчики тоненьких крилець дбайливо під ночовки підібрав. Подумав і каже:

– А вже як тобі додолу спуститися – не знаю. Я на мурашник не полечу: надто вже боляче ви кусаєтесь. Добирайся сам як знаєш.

Глянув Муравлик вниз: а там під самою березою його дім рідний. Глянув на сонечко: сонечко вже до половини в землю увійшло. А навколо: гілки та листя, листя та гілки.

Не потрапити Муравликові, хоч униз головою кидайся! Раптом бачить: поряд на листочку Гусінь-Листоїдка сидить, шовкову нитку з себе тягне, тягне і на сучок намотує.

– Гусінь, Гусінь, спусти мене додому! Остання мені хвилинка залишилась, – не пустять мене додому ночувати.

– Відчепися! Бачиш, діло маю: пряжу пряду.

– Всі мене жаліли, ніхто не проганяв, ти перша!

Не втримався Муравлик, кинувся на неї та як кусне!

З переляку Гусінь лапки підібрала та беркиць з листочка – і полетіла додолу. А Муравлик на ній висить – міцно вчепився.

Тільки недовго вони падали: щось їх згори – смик! І загойдалися вони обоє на шовковій ниточці: ниточка ж на сучок була намотана.

Гойдається Муравлик на Листоїдці, як на гойдалці. А ниточка чимраз довшає: вимотується у Листоїдки з черевця, тягнеться, не рветься.

Муравлик з Листоїдкою чимраз нижче опускаються. А внизу, в мурашнику, мурахи пораються, поспішають, входи-виходи затуляють.

Усі затулили – один, останній, вхід залишився.

Муравлик з гусені беркиць – і додому!

Тут і сонечко зайшло.