Французька народна казка

Чарівний свищик і золоті яблука

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – І.Вишинський

Жив собі король із красунею донькою, такою гарною, мов ясне сонечко, тільки непокірною і вередливою, як і всі королівські доньки.

Коли минув дівчині двадцять один рік, надумав король видати її заміж. Але хто не сватався до принцеси – ніхто їй не подобався. Батько ж наполягав на своєму. І тоді принцеса надумала одну хитрість: її нареченим стане той, хто виконає усе, що вона загадає.

У призначений день з'їхалися в королівський замок з усіх кінців землі багаті женихи. Але собою вони були не вельми гожі. Сміх та й годі.

А в юрбі, що зібралася на видовисько, стояв один пригожий хлопець. То був простий собі пастух, і попав він у королівський палац зовсім випадково.

Вирушив він рано-вранці з дому і стрів на дорозі стареньку бабусю з великою в'язкою хмизу. Важко було бідолашній таку ношу нести, от і взяв він у неї ту в'язку та й до самого дому провів стареньку.

На згадку подарувала бабуся хлопцеві свищик, звичайний дерев'яний свищик.

– Ось тобі за добрість моя нагорода. Коли з тобою що станеться, тільки свисни, і до тебе миттю мої помічники прийдуть.

От іде пастух дорогою, а його обганяють карети позолочені, панство ошатне та й простий люд. І всі кудись поспішають. Надумав пастух разом з усіма піти – так і потрапив до королівського палацу.

Зібралися женихи в залі. Принцеса принесла в кошику золоті яблука і кинула їм одне.

– Хто піймає, той буде нареченим! – каже.

Отож кинула вона золоте яблуко, а женихи хто куди порозбігалися, видно, злякалися, що вдарить. Усі сміються, а найдужче – молодий пастух. Дуже сподобався йому принцесин жарт.

Кинула королівська донька друге яблуко. Тепер женихи почали ловити його. Але й цього не впіймали.

Та ось вона втрете кинула золоте яблуко. Женихи заметушилися, загаялись, а пастух (спритний був хлопець) хап! – і піймав яблуко.

– Оце, ваша величність, мій наречений! – каже принцеса батькові. Недарма ж вона примхлива була. Але такого вже король не сподівався.

І придумав він для нареченого ще три випробування.

– Є у мене в зайчатнику сто зайців. Завтра поженеш їх у поле пасти, ввечері всіх додому приженеш.

Рано-вранці випустили зайців у поле, а вони й порозбігалися хто куди. Ну як їх зібрати?

Згадав пастух про дерев'яний свищик. Засвистів – і з усіх боків позбігалися до нього зайці. Рівно сто!

Здивувався король і звелів своїй доньці йти в поле до пастуха.

– Роби що хочеш, тільки умов його продати тобі хоч одного зайця.

Перевдяглася принцеса простою селянкою і побігла в поле. Дуже їй цікаво було, хто кого перехитрить: вона пастуха чи він її.

– Чи не продаси бідній дівчині зайця? – спитала вона пастуха.

А хлопець зразу догадався, що це принцеса.

– Не продаються зайці. Але заслужити одного ти можеш. Посидь зі мною на травичці, поцілуй мене!

Розгнівалася принцеса, та що вдієш – сіла поруч з пастухом, побалакала. Потім, зажмурившись, поцілувала парубка, а він посадив їй у кошик зайця.

Коли ж підійшла принцеса до замку, засвистів пастух у свищик, заєць вискочив з кошика і втік.

Розлютився король і вирішив сам у поле їхати. Перевдягся в селянський одяг і верхи на віслюку приїхав до пастуха. А той упізнав і короля.

– Продай зайця, пастуше!

– Мої зайці не продаються. Але заслужити одного ти можеш. Поцілуй тричі свого віслюка – от і матимеш зайця.

Довелося королеві цілувати віслюка. Але й цього разу заєць втік, а король пошився в дурні. Єдина втіха, що, може, не впізнав його пастух.

На другий день король придумав пастухові нове діло.

– Коли настане темна ніч, спустишся у підвал, там засипано в одну купу сто мірок гороху і сто мірок сочевиці. До ранку перебереш їх і складеш на дві рівні купи.

Коли споночіло, хлопець спустився у підвал і посвистів у свій свищик. І враз поналазили з усіх щілинок мурашки, та жуки, та комашки і, поки пастух спокійно собі спав, як і належить людям, перебрали горох і сочевицю, розділили на дві рівні купи.

Розсердився король і дав пастухові трете, останнє завдання.

– Піди в мою королівську пекарню і поїж увесь хліб, усі булки й тістечка! Щоб уранці там нічого не було!

Засвистів пастух у свій Чарівний свищик і золоті яблука – понабігали пацюки та миші з усього королівства і хутко впоралися з хлібом та булками. Сміявся б король на голодний шлунок, якби йому до сміху було!

– Що ж, усі мої завдання ти виконав, можеш брати принцесу. Але наостаннє зроби мені невеличку послугу – наповни оцей мішок брехнею. Наповниш – і принцеса твоя!

Надумав пастух до брехні трохи правди додати і каже:

– Ваша величність, ви спочатку звеліли мені зайців пасти. Пасу я. І приходить до мене принцеса, перевдягнена селянкою. Попросив я її поцілувати мене. І принцеса виконала моє прохання, як я ваше.

– Брехня! – заволав король.

– Брехня то й брехня, – погодився пастух. – Півмішка, значить, уже є.

Потім додав ще трохи правди:

– А після принцеси приїхав до мене сам король у селянській одежі і тричі…

– Досить, досить! Мішок повен! – закричав король. – А якщо повен і принцеса не перечить, то настала пора весілля відгуляти.

Принцеса не перечила. І незабаром відгуляли пишне весілля.