Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Українська народна казка

Чарівне горнятко

Чарівне горнятко

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Колесніков

Це було давно-предавно, коли кури несли телят, а вівці – писанки, файніші, ніж у Косові. Тоді був на світі бідний чоловік, що мав три доньки – Марійку, Ганнусю, і Василинку. Доки доньки були малі, чоловік дуже бідував, а як вони підросли, то стало трохи легше, бо вже було кому обід зварити, шмаття випрати і в поле піти. Дівчата вдались дуже вродливі – як три корчики квітучої калини.

Чарівне горнятко

Одного дня чоловік взяв своїх доньок у поле сапати мандибурку. Несподівано з лісу виїхала бричка і стала на дорозі просто їхньої нивки. З брички зліз якийсь панок.

– Добридень, ґаздо! Гризеш пісну нивку?

– Гризу, паночку.

– І твої доньки все життя будуть отак гризти?

– Відай, будуть, бо ніхто не знає, яка доля чекає людину.

– А я знаю, – хвалиться панок. – У вашої старшої доньки буде щаслива доля, як віддасте її за мене.

Чоловік здивувався:

– А ви хто такий?

– Я – Ольдеквіт, найбільший пан у сусіднім краю.

Чоловік задумався. Правду сказати, він навіть утішився, що хоч одна його донька не буде бідувати. Може, ще й молодшим сестрам не дасть каратися на світі, а чимось допоможе, бо матиме звідки.

– Ну, то що, Марійко, підеш за панича?

Марійка глипнула на Ольдеквіта – файний, з блакитними очима і чорною чуприною.

– Піду, тату.

Тоді старий каже:

– У неділю справимо весілля.

– Е, ні, весілля буде в моєму палаці, – заперечив пан. – Але мусите пустити молоду тепер, най іде зі мною.

Чоловік подумав і погодився.

– Ходи, Марійко, – сказав панич дівчині. – Перед нами далека дорога, а сонце вже на заході.

Дівчина попрощалася з ріднею, сіла у бричку й поїхала.

Чарівне горнятко

Минув тиждень, але Ольдеквіт не просив старого на весілля. Минув і рік. А чоловік нічого не знав про свою доньку.

Настало знову сапання. Ґазда вийшов у поле з Ганнусею й Василинкою. Сапали скільки сапали, коли з лісу вийшов Ольдеквіт.

– Добридень! – каже. – Що, далі гризете своє полечко?

– Та гриземо... Тручаємо помалу свою біду. А як наша Марійка? Чому не приходить?

– Має малу дитину. Просила, щоб Ганнуся приїхала до неї хоч на тиждень. Допомогла їй.

Ганнуся аж підскочила:

– Я поїду, тату! Марійці самій сумно. Побавлю дитину і їй весело буде. Приїду й розповім вам, як вона ґаздує.

Чоловік дав згоду.

Ганнуся сіла в бричку коло Ольдеквіта і поїхала.

Минув не тиждень, а вже цілий рік. Про Марійку і Ганнусю ніхто нічого не чув – гейби каменем у воду впали.

Настало знову літо. Чоловік вийшов у поле сапати мандибурку з наймолодшою донькою Василинкою.

З лісу й цього разу над'їхав Ольдеквіт.

– Добридень! – каже. – Що, гризете досі бідну землю?

– А що маємо робити? Мусимо працювати, аби втримати грішну душу в тілі. А де наша Ганнуся? Чому так довго не вертається додому?

– Я вже не раз хотів її привезти, але Марійка не пускає. Каже, що їй буде сумно без сестрички. Ганнуся трохи заслабла й просила, аби Василинка приїхала в гості хоча б на три дні. Потім разом повернуться додому.

– Я поїду, тату. Ненадовго, лише на три дні. Пустіть мене.

– То їдь, але вертайся за три дні.

– Добре, тату.

Василинка сіла собі в бричку, й коні рушили. Спочатку, як всі люди, їхали дорогою. Потім бричка піднялася вгору і полетіла, наче птах. Довго неслася у повітрі, доки прилетіла до кам'яного замка, що стояв на горі. Величезна брама перед нею отворилася сама.

Василинка скочила з брички, думаючи, що сестри вийдуть зустрічати. Але ніхто її не зустрів. Здавалося, у замку, не було живої душі. На даху тільки каркали ворони.

Василинка напудилася.

– Де мої сестри?

А Ольдеквіт гейби крізь землю провалився разом з бричкою й кіньми.

Дівчина почала бігати похмурими коридорами, заглядала у темні кімнати.

– Марійко! Ганнусю!

Ніхто не озивався.

Сіла собі на холодний камінь і ревно заплакала. Довго текли з очей гарячі сльози. Нараз перед нею з'явилася бабка, стара-престара.

– Чого ти плачеш, дівчино?

– Як мені не плакати, коли Ольдеквіт привіз мене до сестер, а їх ніде не видно. Він кудись утік, а я лишилася сама на студенім камені. Що маю робити?

– Сестер своїх не скоро побачиш. Ольдеквіт – великий кат. Він їх мучить у чорних пивницях. І тебе таке чекає.

– Ні, бабко, я втечу!

– Звідси ніхто не втече, бо залізна брама під золотим ключем.

– То що мені порадите, бабко?

Стара дала їй тонкий поясок.

– Запережись і будь смирною перед Ольдеквітом. Коли скаже, аби ти стала його жінкою, засунь ліву руку під поясок, і дай свою згоду. Говори, що ти кохаєш його дужче, ніж свого тата і сестер. Запам'ятай добре: роби все, тримаючи ліву руку під пояском. Він має чарівну силу. Це – пояс добра.

– Дякую вам, бабусенько, – сказала Василинка.

Бабка зникла так, ніби її й не було.

Чарівне горнятко

Дівчина заперезалася чарівним пояском і стала чекати свого ворога.

Увечері вернувся Ольдеквіт. Одразу каже Василинці:

– Будь моєю жінкою!

Дівчина засунула ліву руку під поясок і ласкаво йому відповіла:

– Усе життя буду твоєю вірною дружиною.

– Як, ти мене кохаєш?

– Дужче, ніж свого тата і сестер.

– Маєш щастя... Такої жінки мені й треба, – втішився Ольдеквіт.

Чарівне горнятко

Василинка зварила вечерю. Ольдеквіт наївся, напився, дав Василинці в'язку золотих ключів і сказав:

– Оце ключі від усіх дверей, що є в моєму замку. Але ти не заходь до кімнат, я привезу тобі усього, чого лише захочеш. Я їду в світ на цілий тиждень. Дивись, аби тут не пропало ані ниточки.

– Буду пантрувати, мій господарю.

Ольдеквіт утішився, що має таку жінку, сів на бричку і помчав.

Василинка не могла заснути. Вранці вийшла у садок, лягла на траву й заплакала. З-під землі почувся голос Марійки і Ганнусі:

– Тату наш рідний, врятуй нас від цього Ольдеквіта!

– Скільки будемо мучитись у його темницях?

Василинка схопилася і пішла до замка. Блукала по кімнатах, шукала сестер. Та всюди були тільки купи золота і діамантів.

Наступної ночі уві сні знову показалася їй бабка. Вона сказала:

– Відімкни двері у підлозі дванадцятої кімнати.

Василинка прокинулася і почала шукати дванадцяту кімнату. Коли знайшла, відімкнула двері, що були в підлозі, подивилася униз. Там три легіні були прикуті ланцами до залізного пня. Один із них побачив Василинку і попросив:

– Дівчино, принеси мені на хвильку мальоване горнятко. Спрага мене замучила.

Василинка знайшла у покоях чарівне мальоване горнятко, спустилася драбиною в підвал. Леґінь напився і одразу вчинився силачем. Сіпнув ланц і відірвався від залізного пня.

– Дівчино, дай і мені напитися з мальованого горнятка, – попросив другий хлопець.

Василинка не пошкодувала і йому водиці. Той напився, теж набрався сил, сіпнув ланц і відірвався від залізного пня.

– Дівчино, дівчино! І мене мучить спрага. Дай мені напитися з чарівного горнятка, – озвався і третій.

Василинка і йому допомогла.

Чарівне горнятко

Коли всі три парубки скинули з рук ланці, дівчина спитала:

– Чи не знаєте, легіники, де мої сестри?

– Твої сестри під залізним пнем. Дай нам ще напитися і зараз їх побачиш.

Легіні напилися і відкотили у куток залізного пня. Під ним були залізні двері. Василинка відімкнула їх золотим ключем і подивилася униз. У темній темниці сиділи і плакали її сестри Марійка й Ганнуся.

Легіні спустилися драбиною туди і винесли їх.

Василинка тішилася сестрами, навіть не почула як повернувся Ольдеквіт. Він ледве ноги приволік. Хотів було напитися з мальованого горнятка, та не знайшов його в покої. Ліг і заснув міцним сном, аби хоч так відновити силу.

Василинка позамикала золотими ключами всі двері в палаці. Навіть оті, де спав Ольдеквіт.

Відчинила залізну браму, і всі шестеро пустилися тікати. Так бігли, що землі не чули під ногами. Через якийсь час добралися до темного лісу.

Чарівне горнятко

Раптом у повітрі щось страшно загуло.

– Це – Ольдеквіт, – сказала Василинка з острахом.

Напилися водиці з мальованого горнятка і побігли швидше. Але хіба можна втекти від Ольдеквіта?

Під розсохатими дубами побачили хатку на курячій лапці. Вона була повернена передом до них.

– Нате золотий ключик і забіжіть туди, – сказала Василинка легіневі, який тримав за руку Марійку.

Вони увійшли в хатку й замкнулися тим ключиком.

Інші напилися водиці з мальованого горнятка і побігли далі.

Ольдеквіт сердито, аж іскри з нього сапали, спитав хатку:

– У тебе не сховалася Марійка з легінем?

Хатка покрутилася на курячій лапці і обернулася до нього задньою стіною.

– Я б тебе спалив, але не маю зараз часу, – крикнув Ольдеквіт і пустився далі.

Повітря гуділо, а земля дудніла.

Та перед втікачами, гейби з-під землі, з'явилася хатка на качачій лапці.

Василинка глипнула на легіня, який тримав за руку Ганнусю, і сказала:

– Візьміть золотий ключик, сховайтеся в цій хатці!

Леґінь забіг з Ганнусею в хатку і замкнув двері за собою.

Через якусь хвилинку Ольдеквіт опинився перед вікнами й питає:

– Хатко, до тебе не забігала Ганнуся з легінем?

Хатка покрутилася на качачій лапці і обернулася до нього задньою стіною.

– Я б тебе спалив, хатко, але часу не маю, – крикнув Ольдеквіт.

Василинка і її леґінь напилися водиці з мальованого горнятка і бігли з усіх сил. Лісом гейби страшна буря летіла!

Глип, а на галявині стоїть хатка на гусячій лапці. Василинка потягла парубка за собою і – шусть із ним у хатку. Замкнула двері на золотий ключик – і ні пари з вуст.

Ольдеквіт питає:

– Скажи, хатко люба, до тебе не забігала Василинка зі своїм легінем?

Хатка покрутилася на гусячій лапці й обернулася до нього задньою стіною.

– Я б тебе спалив, хатко. Але зараз не маю часу – мушу їх зловити і в морі втопити!

Ольдеквіт ще довго біг, доки опинився на березі синього моря. Став там, роздивився на всі боки, але нікого ніде не побачив. І тріснув від злості!

Сестри віддалися за тих легінів, з якими втікали. Довго жили у своїх хатках, дітей бавили і казку їм розповідали про чарівне горнятко.

Чарівне горнятко

Чарівне горнятко



Автор: Українська народна казка; ілюстратор: Колесніков О.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова