|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Олексій Толстой
Золотий ключик, або Пригоди Буратіно
Переклад українською – Наталя Забіла
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Анатолій Єлісеєв
Розділи: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29
Що вони знайшли за потаємними дверцятами
Поки Карабас-Барабас качався, мов скажений, і рвав на собі бороду, Буратіно попереду, за ним Мальвіна, П'єро, Артемон і останній тато Карло спускалися стрімкими кам'яними сходами в підземелля.
Тато Карло тримав свічку. Її хисткий вогник відкидав від Артемонової кудлатої голови чи від випростаної руки П'єро великі тіні, але не міг освітити темряву, куди вели сходи.
Мальвіна, щоб не заплакати від страху, щипала себе за вуха.
П'єро, – як завжди, ні до ладу, ні до прикладу, – бурмотів віршики:
|
Скачуть тіні по стіні, |
Буратіно випередив товаришів – його барвистий ковпачок ледь виднів глибоко внизу. Раптом там щось засичало, впало, покотилося і долинув його жалібний голос:
– До мене, рятуйте!
Артемон миттю, забувши про рани й голод, збив з ніг Мальвіну й П'єро і чорним вихором кинувся вниз по сходах.
Клацнули його зуби. Огидно вискнуло якесь створіння… Все стихло. Тільки Мальвінине серце стукотіло гучно, як у будильнику. Широкий промінь світла знизу вдарив по сходах. Вогник свічки, що її тримав тато Карло, став жовтим.
– Дивіться, дивіться швидше! – голосно покликав Буратіно.
Мальвіна задки почала квапливо злазити зі сходинки на сходинку, за нею застрибав П'єро. Останнім зігнувшись сходив Карло, раз у раз гублячи дерев'яні черевики.
Внизу, там, де кінчалися стрімкі сходи, на кам'яному майданчику сидів Артемон. Він облизувався. Біля його ніг лежала задушена щуриха Шушара. Буратіно обома руками підіймав зотлілу повстину – нею було завішено отвір у кам'яній стіні. Звідтіля лилося блакитне світло. Перше, що вони побачили, коли пролізли в отвір, то це яскраві промені сонця, що падали зі склепінчастої стелі крізь кругле вікно й розходилися на всі боки.
Широкі промені, в яких танцювали порошинки, освітлювали круглу кімнату з жовтуватого мармуру. Посеред неї стояв дивовижної краси ляльковий театр. На завісі його блищав золотий зиґзаґ блискавки.
Обабіч завіси височіли дві квадратні вежі, пофарбовані так, ніби вони були складені з маленьких цеглинок. Високі дахи з зеленої бляхи яскраво виблискували.
На лівій вежі висів годинник з бронзовими стрілками. На циферблаті проти кожної цифри були намальовані усміхнені личка хлопчика й дівчинки. На правій вежі – кругле віконце з різнобарвного скла. Над цим віконцем, на даху з зеленої бляхи, сидів Розумний Цвіркун. Коли всі, роззявивши роти, спинилися перед чудовим театром, Розумний цвіркун промовив повільно й виразно:
– Я попереджав, що на тебе чекають жахливі небезпеки і страшні пригоди, Буратіно. Добре, що все скінчилося щасливо, а могло скінчитися й нещасливо… Отак-то воно…
Голос у Розумного цвіркуна був старий і трохи ображений, бо ж його почастували таки в свій час молотком по голові і, не зважаючи на столітній вік та природну доброту, він не міг забути незаслуженої образи. Тому він нічого більше не додав – поворухнув вусиками, немов струшуючи з них порох, і повільно поповз кудись у самітну шпарку – якомога далі від клопоту.
– Я гадав, що ми тут знайдемо принаймні купу золота й срібла, а знайшли всього тільки стару іграшку, – промовив тато Карло.
Він підійшов до годинника, вмонтованого у вежу, постукав нігтем по циферблату, й, оскільки поряд з ним на мідному гвіздку висів ключик, узяв його й накрутив годинника.
Залунало гучне цокання. Стрілки рушили. Велика стрілка наблизилась до цифри дванадцять, маленька – до цифри шість. Усередині вежі загуло й засичало. Годинник дзвінко пробив шість разів…
Одразу ж на правій вежі відчинилося віконце з різнобарвного скла, вискочила заводна строката пташка і, затріпотівши крильми, проспівала шість разів:
– До-нас – до-нас, до-нас – до-нас, до-нас – до-нас…
Пташка сховалася, віконце зачинилося, заграла катеринка. Полинула музика. І завіса піднялася…
Ніхто, навіть тато Карло, ніколи не бачив такої гарної декорації. На сцені був садок. На маленьких деревах із золотим і срібним листям співали заводні шпаки завбільшки з ніготь. На одному дереві висіли яблука, кожне з них було не більше за гречане зернятко. Під деревами походжали павичі і, зводячись навшпиньки, дзьобали яблука. На лужку стрибали й билися ріжками двоє козенят, а в повітрі літали метелики, ледь помітні для ока.
Так минула хвилина. Шпаки замовкли, павичі й козенята сховалися за бічні лаштунки. Дерева провалилися у потаємні люки в підлозі сцени.
На задній декорації почали розходитись тюлеві хмари. З'явилося червоне сонце над піщаною пустелею. Праворуч і ліворуч, із-за бічних лаштунків, виткнулися гілки ліан, схожі на змій, – на одній і справді висіла змія-полоз. На другій, вчепившись хвостами, гойдалася родина мавп. Це була Африка.
По піску пустелі під червоним сонцем проходили звірі. Трьома стрибками пронісся гривастий лев. Хоч і не більший за кошеня, однак він був страшний.
Перевальцем прошкандибав на задніх лапах плюшевий ведмідь із парасолькою.
Проповз огидний крокодил – його маленькі мерзенні очка прикидалися добренькими. Та все ж Артемон не повірив і загарчав на нього.
Промчав носоріг – задля безпеки на його гострий ріг було надіто гумового м'ячика.
Пробіг жираф, схожий на смугастого рогатого верблюда, що з усієї сили витягнув шию.
Потім ішов слон, друг дітей, – розумний, добродушний, – помахував хоботом, у якому тримав соєву цукерку. Останнім продріботів бочком страшенно брудний дикий собака – шакал.
Артемон, гавкаючи, кинувся на нього – татові Карло ледве вдалося відтягти його за хвіст від сцени. Звірі зникли. Сонце раптом погасло.
У темряві щось спустилося згори, щось висунулося з боків. Полинув звук, ніби провели смичком по струнах.
Спалахнули матові вуличні ліхтарики. На сцені був міський майдан. Двері будинків повідчинялися, з них повибігали маленькі чоловічки, посідали в іграшковий трамвай. Кондуктор задзвонив, вагоновод крутнув ручку, якийсь хлопчисько спритно вчепився ззаду за «ковбасу», міліціонер засюрчав – і трамвай покотився у бічну вулицю поміж високими будинками. Проїхав велосипедист на колесах – не більших від блюдечка для варення.
Пробіг газетяр; учетверо складені аркуші відривного календаря – ось які завбільшки були в нього газети. Морозивник прокотив через майданчик візок з морозивом. На балкончики будинків повибігали дівчатка й замахали йому, а морозивник розвів руками й сказав:
– Усе з'їли, приходьте іншим разом.
Тут завіса впала, і на ній знову заблищав золотий зигзаг блискавки. Тато Карло, Мальвіна, П'єро не могли отямитися від захвату. Буратіно, засунувши руки в кишені й задерши носа, хвалькувато сказав:
– Що – бачили? Виходить, недаремно я мокнув у болоті в тіточки Тортіли… У цьому театрі ми поставимо комедію. Знаєте яку? «Золотий ключик, або Незвичайні пригоди Буратіно та його друзів». Карабас-Барабас лусне від заздрощів.
П'єро потер кулаками наморщеного лоба:
– Я напишу цю комедію розкішними віршами.
– Я продаватиму морозиво й квитки, – сказала Мальвіна. – Якщо ви виявите в мене талант, я спробую грати ролі гарненьких дівчаток.
– Стривайте, малята, а коли ж учитися? – запитав тато Карло.
Всі враз відповіли:
– Учитися будемо вранці. А ввечері гратимемо в театрі.
– Отож-то, діточки, – мовив тато Карло, – а я вже, діточки, гратиму на катеринці, потішатиму шановну публіку, а коли будемо роз'їжджати по Італії з міста до міста, я правитиму конем та варитиму баранячу юшку з часником.
Артемон слухав, задерши вухо, крутив головою, поглядав блискучими очима на друзів, наче питав: а мені що робити?
Буратіно сказав:
– Артемон завідуватиме бутафорією і театральними костюмами, йому ми доручимо ключі від комори. Під час вистави він зможе імітувати за лаштунками гарчання лева, тупіт носорога, скреготіння крокодилових зубів, завивання вітру – для цього треба швидко крутити хвостом – та інші необхідні звуки.
– Ну, а ти, що ж ти, Буратіно? – питали всі. – Ким ти хочеш бути у театрі?
– Диваки, в комедії я гратиму самого себе і прославлюся на весь світ!
Розділи: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова