Міра Лобе

Бабуся на яблуні

Переклад українською – Володимир Василюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Бенедський

Роділи:   1    2    3    4    5    6    7   

7

У понеділок перед обідом на терасі стояла гарна тарілка, а на ній – пиріг з мірабелями: ціла піраміда покладених один на одного шматків, ще тепленьких, запашних і посипаних цукровою пудрою. Над цією пірамідою дзижчало кілька трутнів, час од часу вони сідали на клейку, блискучу мірабель.

За столом сидів Йорг.

– Це тобі! – сказав він, показуючи на пиріг. – Знаєш, від кого?

В його голосі було стільки подиву, наче він був переконаний, що це якесь непорозуміння.

Анді кивнув головою:

– Вона ж мені обіцяла!

– Хто?

– Моя нова бабуся! – Анді задирливо подивився на свого брата.

Ну знаєш, ти зі своїми бабусями трохи той!.. – І він промовисто постукав себе пальцем по лобі.

Водночас він простяг другу руку до пирога і, перш ніж Анді встиг щось сказати, схопив шматок і вп'явся в нього зубами.

Анді відсунув від нього тарілку. Терпіння молодших братів теж має межі. Йорг не тільки поїдав у нього під носом пиріг, але й ображав його. Це вже занадто!

– Цього разу, правда, начебто справжня, а не вигадана. Несправжня не могла б спекти такий чудовий пиріг. Можна взяти ще шматок?

– Ні, – твердо сказав Анді і пішов на кухню.

Мама поцілувала його в обидві щоки й розповіла, що в неї була їхня нова сусідка, приємна стара жінка, і вона дуже хвалила Анді за доброту і готовність допомогти.

Мама погладила його по чуприні й сказала:

– Ти навіть не знаєш, Анді, як мамі приємно, коли ось так хвалять її дитину.

А ще вона сказала, щоб разом із тарілкою з-під пирога Анді після обіду заніс пані Флінк слоїк свіжого джему і кілька троянд із саду.

Тарілка була з тих, тоненьких, із золотим обідком, що стояли за склом у шафі пані Флінк. Анді узяв тарілку, потім поклав у кошик слоїк із джемом і букет троянд, які мама зрізала йому з куща.

– Як Червона Шапочка! – засміялась мама, коли він, взявши кошик, зібрався йти. – Не вистачає тільки вина. Почекай-но!

Вона принесла пляшку саморобного фруктового соку й сказала, що коли йому випаде зустріти вовка, то нехай бережеться, бо вовк може його з'їсти.

Він пішов через хвіртку, бо з такою ношею лізти крізь дірку в паркані було б нерозважливо. Пані Флінк саме сиділа біля вікна. Побачивши його, вона зійшла, щоб відчинити двері. Вона так зраділа гостинам, що Анді навіть збентежився. Потім вона попросила його поставити тарілку з золотим обідком на місце, до інших тарілок, а квіти у вазу.

– Я дуже люблю квіти, – сказала пані Флінк.

– І тварин та дітей, – додав Анді.

Вона засміялась: він добре запам'ятав її слова.

– Сьогодні вранці, – сказала вона, – коли я віддавала пані Зауберліх коробку сірників, вона запропонувала мені грядку у себе в саду. Наступної весни я зможу там що-небудь посадити. Цього літа я, на жаль, уже спізнилась.

– Аж ніяк ні! – вигукнув Анді. – У нас у саду є квіти, які аж тепер починають цвісти: гвоздики, айстри, жоржини... Ми можемо їх пересадити... Це так просто!

І він скочив на ноги, щоб одразу взятися за діло. Але пані Флінк затримала його: по-перше, може, його батьки не захочуть віддати їй свої гвоздики та айстри, а по-друге...

– Ні, захочуть, я знаю, – поспішив запевнити її Анді. – Мої батьки люблять робити подарунки!..

– А по-друге, – провадила вона далі, не здаючись, – пересадити квіти – це велика робота, а в тебе, Анді, є справи значно важливіші, ніж порпатися на клумбі для старої жінки...

Він мовчки, але рішуче захитав головою, кинувся до дверей і стрімголов збіг сходами. Пані Зауберліх вискочила, але його вже й слід пропав.

Мати одразу ж погодилась. Вони разом вибрали квіти, полили клумбу, щоб їх легше було витягти з землі, не поранивши коріння, а потім акуратно склали квіти в пласку пластмасову миску.

– Ти знаєш, як їх посадити? – спитала мати. – Скажи бабусі, що для кожного стебельця треба викопати ямку, встромити туди коріння, притоптати навколо нього землю і добре полити.

– Я їй цього не скажу: через ревматизм їй боляче нахилятися, – пояснив Анді. – Я сам це зроблю. Думаєш, не зможу?

– Чому ж, зможеш. Ти вже великий.

Мама пішла разом з ним, щоб відчинити йому хвіртку.

– Ти потрібний своїй новій бабусі, правда, Анді?

– Так, – підтвердив він гордо. – Щоб бігати до магазину, готувати їсти, коли їй ніколи, розкладати білизну в шухляди і садити квіти... Я весь час їй потрібний.

– Ти їй потрібний куди більше, ніж бабусі на яблуні – сказала мати і пішла додому.

Анді трохи постояв на вулиці між двома хвіртками. Він думав: власне кажучи, бабусі на яблуні він зовсім не потрібний! Вона сама все уміла – і значно, значно краще від нього. І в неї було все, що вона хотіла: і машина, і корабель, а коли чого-небудь не було, вона це відразу ж діставала, як, наприклад, коней...

Для неї ці кілька кущиків айстр і бегоній, які він тепер ніс, зовсім нічого не означали. Вона труснула б капелюшком з пір'ям і спитала Анді: невже він не знає, що її батько був садівником і вирощував дивовижні сорти троянд, голубі тюльпани та інші диво-квіти? А потім вони сіли б у міжнародний лайнер і полетіли б у ту країну, де бабусі дістався в спадщину від батька казково гарний сад. І серед тих запашних і багряних квітів Анді з його айстрами і бегоніями був би смішним.

А от його нова бабуся була зовсім інша. Побачивши його, вона заплескала в долоні.

– Скільки чарівних квітів ти приніс! І бегонії тут теж є! – вигукнула вона і Анді зрозумів, що вона щаслива.

Анді не дозволив їй допомагати, коли садив квіти.

– Я ж тобі не допомагав пекти пиріг! – сказав він, і вони ледве не посварилися.

– Клумба вийшла гарна і різнобарвна. По краях вони посадили айстри м'яких синюватих, червонуватих і бузкових відтінків, за ними рядок бегоній, а в центрі – білі гвоздики і жоржини.

Потім пані Флінк і Анді випростались на весь зріст і подивилися зверху на клумбу.

– Як гарно! Надзвичайно гарно!

Пані Флінк довго милувалась квітами. А потім тим самим голосом, яким щойно сказала: «Як гарно!», додала:

– Я не хочу, щоб ти забув через мене свою першу бабусю, Анді! Коли я тебе побачила на яблуні, ти був з нею, правда?

Він кивнув головою.

– Відколи ти там не був? Відтоді, як я приїхала?

Анді здвигнув плечима і подивився на свої руки. Вони були чорні й важкі від землі, що поналипала.

Раптом він пригадав, що сьогодні вночі йому снилася інша бабуся. Вона проскакала повз нього верхи на тигрі, це було в цирку, вона об'їжджала арену по колу. Він побіг за нею і крикнув: «Почекай мене!», але вона не зупинилась, а лиш кивнула йому головою.

– Анді, чому в тебе не може бути двох бабусь? – спитала пані Флінк. – В одної ревматизм, і їй треба допомагати, а друга чекає тебе на яблуні для всіляких цікавих пригод.

– А й справді, чому? Адже у багатьох дітей є дві бабусі.

– І я буду рада, якщо ти мені інколи розкажеш що-небудь про ту бабусю. Ти не знаєш, де вона тепер?

– Знаю! В Індії! Полює на тигрів! – випалив Анді. – Ми разом пливли в Індію. У неї великий вітрильник, і ми потрапили в такий шторм...

Анді захопився своєю розповіддю. Він підстрибував розмахував руками, пояснюючи, як все було на кораблі, як він зібрав вітрила і прив'язав до борту коней та автомобіль, як хвилі перекочувалися через борт...

Виходило якось дивно: все, що Анді нікому не хотів довірити, він зараз розповідав новій бабусі.

«Мені пощастило, – думав він – Спершу в мене не було жодної бабусі, а тепер у мене аж дві, і я можу одній роз повідати про другу».

Роділи:   1    2    3    4    5    6    7