Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Міра Лобе

Бабуся на яблуні

Переклад українською – Володимир Василюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Бенедський

Роділи:   1    2    3    4    5    6    7   

5

Анді потрібно було декілька секунд, щоб розлучитися з розбурханим морем і опинитися знову на яблуні.

– Гей, хлопчику! Ти що, не чуєш? Це дім номер двадцять два?

– Ні, двадцять чотири, – відповів Анді й неохоче спустився на дві гілки нижче.

Біля дерева стояв якийсь чоловік. Він зняв кашкета й почухав потилицю. У нього було червоне, спітніле обличчя.

– Не може бути! – обурився він. – На попередньому будинку стоїть номер двадцять. Далі тягнеться паркан без номера і будинку там нема. Отже, цей дім має бути під номером двадцять два. А мені сюди треба завезти меблі.

Будинок двадцять два за парканом, – пояснив Анді. – Він маленький, і через те його не видно за деревами. Там мешкають Зауберліхи.

Анді мало не сказав «зануди», як прозвали Крісті та Йорг дивакуватих сусідів. У них не було дітей, і вони з ранку до вечора обговорювали все, що відбувається в сусідніх будинках.

Розвізник меблів, не перестаючи обурюватись, натягнув кашкета.

– Хвіртка в паркані замкнена, а дзвінок поіржавів.

Анді міг би йому пояснити, що дзвінок не поіржавів – його вимкнули зумисне, щоб сусідські діти не дзвонили, а хвіртка замкнена, бо Зауберліхи не люблять гостей.

Бабуся на яблуні

– Як же мені завезти туди меблі? – бідкався розвізник.

– Я міг би, звичайно, перелізти через паркан і взяти у пані Зауберліх ключа від хвіртки, – сказав Анді, – але я цього не зроблю.

– Не хочеш – не треба, шибенику!

Розвізник повернувся й пішов.

Провівши його поглядом, Анді побачив, як він сів у кабіну машини, завантаженої ящиками і старомодними меблями.

Анді піднявся знову на верхню гілку, заплющив очі і сів чекати. І ось він знову на вітрильнику. Шторм тим часом ущух. Бабуся відпочивала в капітанській каюті.

– Привіт! – сказав Анді, ніяковіючи. Він боявся, що бабуся гнівається на нього, адже він у найнебезпечнішу хвилину кинув її напризволяще.

– Привіт! – відповіла вона, й досі попахкуючи люлькою.

– Скажи, а пірати так і не з'являлися?

– Чому ж, цілий десяток! Але довелося їх відіслати, бо ж тебе не було. А зараз лізь на щоглу й подивися, чи не видно Індії.

Бабуся на яблуні

Анді поліз.

– Карамба! На горизонті земля! – гукнув він і підкинув свою безкозирку.

– Гей, Друже, послухай-но!

Знову! Цього разу під яблунею стояла літня жінка.

Бабуся на яблуні

– Послухай, друже, прошу тебе, зроби мені послугу.

Анді сидів тихо, як миша, й мовчав. Він не хотів робити послугу. Він хотів, щоб йому дали спокій, він хотів полювати на тигрів в Індії.

Літня жінка підступила ближче.

– Я перепрошую, друже! – голосно сказала вона, дивлячись угору, – Мені неприємно тебе турбувати. Але ж тобі не хочеться, щоб я сьогодні вночі спала на вулиці.

Звісно, йому цього не хотілося. Тож не лишалося нічого іншого, як спуститись на землю. Але зробив він це повільно, насупившись, аби відразу було видно, що в нього нема ніякогісінького бажання робити послугу. Затримавшись на нижній гілці, він сказав:

– Мене звати не «друже», а Андреас. – І задерикувато глянув на неї.

Вона була невеличка, кругленька, з сивим волоссям, зачесаним на рівний проділ, і лагідними карими очима. В правій руці тримала клітку з двома нерозлучними папугами, а в лівій – сумку і, судячи з усього, важку.

– Ти не хочеш спуститись, Андреасе? Тобі що, подобається розмовляти з людьми згори?

Сплигнувши, він упав перед нею на траву.

– Добрий день! – сказала вона. – Мене звати пані Флінк, я ваша нова сусідка. Розвізник меблів сказав, що ти можеш роздобути ключі від хвіртки. Це правда?

Анді кинув погляд на сумку. Там був акваріум, у якому плавали рибки.

– Спробую, може, вдасться, – відповів він.

Жінка полегшено зітхнула.

– Обов'язково приходь до мене в гості, коли оселюся. Ти який пиріг найбільше любиш?

– З мірабелями.

– Домовились. Я спечу великий пиріг з мірабелями, і ти їстимеш досхочу.

Бабуся на яблуні

Оббігши будинок, Анді проліз крізь дірку в паркані. Сусідній будинок був такий самий, як їхній. З саду східці вели на терасу, але на ній не було ні душі, а двері в кімнатах зачинені. Він постукав. Вийшла розпатлана пані Зауберліх, він її, очевидно, розбудив. Обличчя в неї було таке зле, що йому захотілося відразу втекти.

– Там на вулиці бабуся, яка сюди переїжджає, і вантажна машина з меблями, – сказав він – А хвіртка зачинена.

Бабуся на яблуні

Одержавши ключа, він побіг одчиняти хвіртку. Вантажник тим часом заходився знімати речі. На тротуарі вже стояли два столи, крісло, комод, шафа, швацька машина й усякий дріб'язок. І багато вазонів. Клітка з пташками та акваріум з золотими рибками стояли тепер у кошику для білизни, поряд із кухонним начинням.

Бабуся на яблуні

Пані Зауберліх одімкнула двері, і вантажник поніс меблі на другий поверх. Анді побіг попереду, пояснюючи йому, як зручніше пронести крісло через вузький прохід нагору. Потім він спустився з ним униз по інші речі. Вантажник брав що важче, а Анді – що легше. Вантажник, наприклад, комод, а Анді – віника й совка. Потім він позаносив нагору і всі вазони, але тільки по одному. Дві маленькі кімнатки під самісіньким дахом і кухонька швидко заповнювались.

Бабуся на яблуні

Пані Зауберліх, стоячи біля дверей, критично оглядала кожний предмет, який несли нагору. Коли Анді пройшов повз неї з настільною лампою в руках, вона вдала, що вкрай здивована, і сказала:

– Ось я б на вашому місці цього не робила. Цей хлопець – великий розбишака, він вам усе переб'є.

– Хай вас це не хвилює, – відповіла стара жінка.

Бабуся на яблуні

Лампу він доніс цілісіньку й урочисто поставив на стіл.

А потім пані Флінк попросила принести підставку під горщик з фікусом. Він узяв на кухні тарілку, але раптом вона чомусь вислизнула в нього з рук – бабах! – і на підлозі вже лежала купа друзок. Це сталося так блискавично, що він якусь мить не міг отямитися.

Але пані Флінк тільки засміялась:

– Нічого страшного, це на щастя!

Пані Зауберліх зловтішно спостерігала цю сцену.

– Ну, хіба я вам не казала? Хто мав рацію?

– Я, – відповіла пані Флінк. – Розбилася всього-навсього стара тарілка. Та що варта стара тарілка порівняно з допомогою, яку подав мені цей хлопчик!

Розвізник тим часом приніс швацьку машину. Анді допоміг підсунути її до вікна. Коли остання річ була поставлена на своє місце, розвізник одержав гроші й пішов. Пані Флінк і Анді лишились удвох серед ящиків і кошиків.

Ну, а ти? – спитала вона, – Ти не йдеш?

Анді завагався, йому хотілося піти, але водночас щось утримувало його.

А вона подивилася на безлад довкола і спитала безпорадно:

– З чого ж почати?

Бабуся на яблуні

Із клітки, яка все ще стояла в кошику для білизни на підлозі, долинуло жваве потьохкування.

– Ви маєте рацію, мої нерозлучні друзі! З вас ми й почнемо.

Вона нагнулась, щоб підняти клітку, але враз скрикнула і випросталась, обхопивши руками спину.

– Триклятий ревматизм... – застогнала вона и додала, обернувшись до Анді: – Ти не міг би поставити клітку на комод, а заодно й рибок?

Бабуся на яблуні

– Рифматизм – це боляче? – спитав він, коли переносив акваріум.

Вона пояснила Анді, що хвороба називається не «рифматизм», а «ревматизм», що суглоби болять то дужче, то слабше і що багато хто з літніх людей страждає через що хворобу.

Вона дала Анді дві бляшані коробочки: одну з мотилями для рибок, а другу з зерном для пташок, і дозволила всіх нагодувати.

Бабуся на яблуні

– У нас удома є приручений шпак, – сказав Анді – і вуалехвости є. А ще такса Белло.

– Візьми її з собою, коли прийдеш мене провідати. Я на неї подивлюсь. Я дуже люблю тварин.

– А дітей?

– Дітей ще більше.

Так Анді й думав. Він підійшов до неї зовсім близько й сказав тихо:

– А ось Зауберліхи терпіти не можуть дітей.

– Справді не можуть терпіти?

Анді пошепки заходився розповідати, які це неприємні сусіди. Коли він у себе на терасі грав на флейті чи стукав бляшанками одна в одну й співав, вони відразу прибігали й кричали, що їм заважає шум. А коли Йорг якось увечері влаштував маленький фейєрверк, який по-справжньому і не розгорівся, а тільки димів і стріляв, вони вже ладні були покликати поліцію.

А коли до Крісті приходили подруги і вона вмикала програвач, щоб потанцювати на газоні, вони також страшенно лютували і скаржились батькам. А батьки в таких випадках завжди відповідали: їм дуже шкода, що пані Зауберліх і пан Зауберліх не люблять ні фейєрверка, ні сучасних танців, ні музики, ну, а щодо дітей, то вони – діти як діти. Не гірші, ніж у людей.

Поки Анді розповідав, пані Флінк сиділа на ящику. Хоч у неї було багато роботи, вона все лишила, щоб його вислухати. Але він помилився, розраховуючи, що вона почне разом з ним лаяти Зауберліхів. Вона сказала у відповідь лиш ось що:

– Як добре, що вікно з моєї кухні виходить на ваш сад. Я дуже люблю фєйєрверк і сучасні танці також, але найбільше мене потішить концерт на флейті.

А потім вона встала, зітхнула й додала:

– Але тепер усе ж доведеться розкласти білизну по шухлядах.

Анді згадав про бабусю. Вона вже, напевно, давно прибула в Індію і навіть, мабуть, уже зловила першого тигра – без нього!

– Я піду. До побачення, – сказав він уже в дверях.

– До побачення! Дуже дякую тобі за допомогу, – відповіла пані Флінк, нахиляючись, щоб покласти простирадла в нижню шухляду комода, але так і не дотягнулась до неї, а застогнала й випросталась.

Бабуся на яблуні

Тоді Анді повернувся, висунув шухляду й залишився сидіти навпочіпки, не підводячи очей на пані Флінк – йому було її дуже шкода. Він брав простирадла з її рук і акуратно складав у шухляду. Потім він так само поклав наволочки, скатертини й рушники.

Бабуся на яблуні

– Ну, дякую тобі, годі! Верхню шухляду я сама зможу заповнити.

– А кухонну шафу? Хто складе все в кухонну шафу? Адже там теж треба нахилятися.

Бабуся на яблуні

Вони пішли на кухню, і він розклав на полички сковороди, каструлі й миски. Коли з цим було покінчено, він оглянувся й побачив, що вазони все ще стоять на підлозі. Він їх переніс на підвіконня і вишикував там у ряд – все, крім фікуса, який був надто великий, його гілки так розрослися, що вимагали підпорок. Здавалося, в кімнаті росте невелике деревце.

Бабуся на яблуні

Коли Анді нарешті пішов, була за чверть сьома. А о сьомій вони вечеряли.

– Приходь якнайшвидше знову, – сказала йому на прощання пані Флінк.

Він проліз до свого саду крізь дірку в паркані. Крісті накривала на стіл, але він непомітно прокрався повз терасу й побіг у палісадник до яблуні. Може, бабуся ще там?

Але там нікого не було. Тільки зелене листя й зелені яблука. Він задер голову, вдивляючись у крону, але не міг побачити ні чорних черевиків, ні краєчка мережаної оборки, яка завжди виднілася з під її спідниці.

Лізти нагору не було чого. Бабуся пішла, і Анді розумів, що сьогодні вона вже не повернеться.

Бабуся на яблуні

Роділи:   1    2    3    4    5    6    7   




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова