Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Душан Душек

Бабуся на драбині

Переклад зі словацької – Мирослава Русанівська
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Евеліна Чернякова

Зміст:

Сімейка
Нам'яті вуха
Пір'їнка
День народження
Годинник із зозулею
Помічники
Вітрюган
Вуха і вушиська

Вітрюган

Бабця любила ходити по садку. Там вона зупинялася біля кожного дерева, втішалася їх красою, лагідно погладжувала їх долонею по стовбуру.

На деревах висіли півкілограмові груші – поки що тверді та зелені, – але пройде ще трохи часу, вони пожовтіють, пом'якшають і стануть такими смачними, що в усіх аж слинки потечуть. З останніх сил тримаються на гілках рум'яні яблучка. А абрикоси через якихось два-три дні наповнять спочатку кошики, а потім горнятко, у якому бабуся зварить з них повидло.

На все свій час. Однак про те, що на все свій час, не знав вітер. Та де вітер, цілий вітрюган! Поплутав усі дні в календарі і побрів гуляти по світу, точніше, по бабусиному садку.

Він залетів поміж дерева і хотів пообривати всі яблука, грушки й абрикоси. Власне кажучи, він цього, може, й не хотів, адже раніше він завжди приходив восени, коли дерева були вже обібрані і йому лишалось тільки позривати листя. Але зараз був липень, а влітку дерева звиклі до легкого вітерцю або, в крайньому разі, до вітру.

Вітрюган літав туди-сюди і погрожував, що пообриває усі фрукти. Він і справді зірвав кілька абрикосок. Одна з них, падаючи, луснула бабцю по голові. Вона перелякалась і побігла до хати, щоб сховатися від вітру і придумати, як би порятувати свій врожай.

Бабця швидко зачинила за собою двері, притулилася до них спиною і замислилася: що його робити? Коли раптом вона помітила Ферічка.

Він сидів за столом і пускав мильні бульки, вмочуючи тонку соломинку у пляшечку з мильним розчином. Коли булька відривалась від кінця соломинки, Ферічко на неї дмухав і вона летіла до вікна.

Бабця плеснула себе по лобі – є ідея!

Треба придумати для вітрюгана щось таке, на що б він міг дмухати. Це відверне його увагу від садка. А на що найбільше люблять дмухати осінні вітри? Звісно, що на паперових зміїв. З такими зміями Ферічко кожну осінь бігає навколо хати і горбка.

Бабуся не лінувалась: витягла з шухляди буфета тюбик клею, ножиці; з комори принесла папір і дерев'яні палички. Робота, як завжди, горіла у неї в руках. Уже щонайменше три осені вона робила для онука зміїв.

Отож бабця різала, клеїла, зв'язувала: а через хвильку, їй на радість, змій був готовий.

Ферічко дивився на неї мов заворожений. В той же час він не переставав дути у соломинку, зовсім забувши про бульку, яка все росла і росла. Нарешті булька луснула, хлопчик від несподіванки звалився зі стільця й отямився. Він кинув соломинку на стіл і вибіг з хати.

Бабця тим часом запустила змія.

Тільки-но вітрюган його помітив, одразу забув про дерева і почав дмухати на змія; він дмухав усе сильніше та сильніше, але змій зовсім не злякався: знай собі усміхається і весело тріпає хвостом. Як вітрюган не сердився, як не дув, а змію все це дарма.

Ферічко сказав бабці:

– Бабуню, де це бачено, щоб старі бабусі бігали з паперовими зміями. Дай краще мотузку мені, я з ним трохи побігаю кругом горбка.

Бабця віддала йому клубок. Ферічко схопив його обома руками і так притиснув до себе, що змій піднявся мало не до хмар.

Згодом вітер помітив, що змія вже тримає не бабця, опустився трохи нижче і дунув з усієї сили на Ферічка.

Хлопчик прямо на очах у бабусі знявся у повітря і, тріпаючи своїми великими вухами, полетів услід за змієм ген до самих хмар.

Бабця тільки руки заломила.

Вона швидко побігла до воріт і відчинила їх.

У цей час мимо хати проїжджала вантажівка, навантажена важкими бочками. На повороті кузов її нахилився, одна бочка впала на дорогу і покотилася прямо у бабин двір. Там вона перевернулася на дно і зупинилась мов укопана: ні туди і ні сюди. На одному боці в неї був напис великими літерами: ПИВЗАВОД. Бабця штовхала бочку і руками, і ногами, але все даремно, лишалось тільки руки заламувати.

А Ферічко тим часом летів разом із змієм за вітром, чи то за вітрюганом, і наближався до містечка, де працювали татусь Ігнац та мама Катарина.

Аж ось він їх побачив. Вони поверталися на велосипедах з роботи додому: у татуся на задньому сидінні був якийсь великий пакунок, а з матусею їхала сестричка Лойзка.

– Аго-ов! Аго-о-в! – закричав їм зверху Ферічко.

Всі троє подивились угору, але тільки на хвилинку, щоб ненароком не з їхати з дороги і не впасти. Тільки Лойзка й далі їхала з задертою головою і махала своєму братику Ферові або Фериськові, як вона його звичайно називала.

Ферічко спочатку пролетів над ними, потім вітер змінив напрямок і поніс хлопчика велосипедам навздогін. Пролітаючи над татком Ігнацом, вітер зупинився перевести дух: тим часом Ферічко із змієм у руках опустився прямо татусеві на плечі.

Мама Катарина прискорила ходу і однією рукою схопилася за татка Ігнаца. Вітер знову дмухнув на змія, і той потяг за собою обидва велосипеди до бабусиної хати, так що не треба було навіть натискати на педалі.

Бабця між тим вилізла по драбині на бочку, та це мало що дало: бочка і далі стояла мов укопана.

Та ось через відчинені ворота услід за змієм вкотилися велосипеди; тато й мама разом загальмували, натиснувши на всі гальма, щоб хоч на мить пересилити вітер.

Татко Ігнац подивився на бабцю, потім – на бочку і все зрозумів.

– Пивзавод! – прочитав він напис. – Вітрюган дме якраз у тому напрямку! Ану, мамо, злазьте, бо полетите замість Ферічка.

Поки бабуся по драбинці спускалась униз, Ферічко з клубком у руках оббіг бочку, а татко зав'язав на мотузці міцний вузол.

Вітрюган, відпочивши, знову дмухнув з усієї сили. Бочка хитнулась, підскочила і полетіла за змієм прямо на пивзавод.

Усі зраділи і почали обнімати татка Ігнаца і плескати в долоні. Один тільки Ферічко не плескав, бо мав зайняті руки: він розгортав пакунок на задньому сидінні таткового велосипеда. Цікаво, що він там знайде? Може, іграшки? Але ні!

У пакунку було те, чого там не мало бути: велике дзеркало. Ферічко глянув у нього, знову побачив свої вушиська і гірко заплакав. На щастя, скоро поруч із його вухастим відображенням у дзеркалі з явилось бабусине обличчя. З'явилось і сказало:

– Не турбуйся! Завтра – ось тобі чесне бабине слово, – завтра з тими твоїми вухами... Ой лишенько, що я кажу!., вушиськами, щось зроблю. От побачиш!

Ферічко тільки зітхнув:

– Цікаво, що тут можна зробити.

І знову розплакався.

Зміст:

Сімейка
Нам'яті вуха
Пір'їнка
День народження
Годинник із зозулею
Помічники
Вітрюган
Вуха і вушиська

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова